Весвітня історія

Рекомендовані підручники:

https://pidruchnyk.com.ua/420-vsesvtnya-storya-ladichenko-osmolovskiy-10-klas.html

https://pidruchnyk.com.ua/445-vsesvtnya-storya-ladichenko-11-klas.html

15 березня зречення миколи ІІ

Лютнева революція в Росії почалась із страйку в одному з цехів Путиловського заводу 2 березня 1917 року, який через нестачу продовольства у Петрограді за кілька днів охопив весь завод, а 8 березня переріс у загальноміську забастовку, підтриману військами Петроградського гарнізону. Протягом наступних днів поодинокі сутички з поліцією переросли у відкрите протистояння, а на демонстраціях і мітингах стали лунати політичні вимоги.

Протестувальників підтримала Державна дума, яка 10 березня звернулась до царя Миколи II з вимогою призначити новий уряд. У відповідь наступного дня він розпустив парламент, в діях якого вбачав одну з причин заворушень, однак Дума відмовилась підкоритись, призначивши на 12 березня 1917 року своє чергове засідання. Зранку на бік протестувальників почали переходити солдати запасних батальйонів гвардійських полків, розташованих у Петрограді, які захопили Адміралтейство, де мав засідати царський уряд, Петропавлівську фортецю, з якої випустили на волю політичних в'язнів та заарештованих напередодні бунтівних солдат; було також розгромлено Охоронне відділення, пожежа в якому знищила архіви.

Близько полудня 12 березня голова царського уряду Микола Голіцин повідомив Думу про відставку свого уряду у повному складі, після чого рядом депутатів зі всіх фракцій, крім правомонархічних, був сформований Тимчасовий комітет Державної думи на чолі з головою IV Державної думи Михайлом Родзянко. Того ж дня було утворено і Петроградську раду робітничих депутатів, на чолі виконкому якої став лідер соціал-демократичної фракції Думи Микола Чхеїдзе, а його заступником — «трудовик», а згодом соціаліст-революціонер, Олександр Керенський.

Михайло Володимирович Родзянко (1859—1924), лідер партії «Союз 17 жовтня», голова Державної думи третього і четвертого скликань і Тимчасової ради Державної думи, 1910 рік

13 березня 1917 року о 15-й годині Микола II, який ще з 7 березня перебував за межами Петрограда, телеграмою воєнного міністра був повідомлений про повну поразку у столиці військ, лояльних уряду, після чого поїзд, в якому перебував цар, відправивився до Пскова, де знаходився штаб армій Північного фронту під командуванням генерала Миколи Рузського. Отримавши звістку про початок антиурядових повстаннь у Москві та Кронштадті і неможливість прибуття до Пскова Родзянка, генерал Рузський за підтримки начальника штабу Верховного Главнокомандуючого Михайла Алєксєєва розпочав переговори з Миколою II про необхідність створення нового уряду, відповідального перед Думою, а не перед монархом.

Генерал-ад'ютант Микола Володимирович Рузський (1854—1918), на момент Лютневої революції — командуючий Північним фронтом, 1917 рік

Переговори тривали до ранку 14 березня, коли Микола II погодився з трансформацією режиму в конституційну монархію. Однак у телефонній розмові, що відбулась у ніч на 15 березня 1917 року Родзянко повідомив Рузського, що цих поступок імператора для стабілізації ситуації в країні вже недостатньо. За ініціативою генерала Алєксєєва, який підтримував Родзянко і заручився підтримкою командуючих майже всіх фронтів і флотів, серед яких був і рідний дядько царя Микола Миколайович, о 10-45 Рузський повідомив Миколу II, що зречення престолу єдиний спосіб вберегти країну від анархії і поразки у війні проти Німеччини.

Рішення було прийняте коли до Пскова прибули представники Думи монархісти Василь Шульгін та Олександр Гучков і після кількох годин переговорів 15 березня 1917 року о 23-40 Микола II передав їм «Акт про зречення» від свого імені і від імені свого малолітнього сина Олексія на користь брата Михайла. Того ж дня Тимчасовий комітет Державної Думи за погодженням з Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів сформував Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим, для легімітизації якого Микола II вже після зречення заднім числом призначив прем'єр-міністром.

Факсиміле «Акту про зречення» Миколи II від престолу; час у ньому навмисно вказано неправильно, щоб не склалось враження, що зречення відбулось під тиском представників Державної думи і щоб призначення князя Львова головою Тимчасовго уряду символізувало спадкоємність влади

16 березня 1917 року великий князь Михайло Олександрович після розмови із представниками Думи, котрі йому прямо заявили, що в разі прийняття ним престолу в столиці вибухне нове повстання і Дума не може гарантувати йому безпеку, підписав маніфест, у якому попросив всіх громадян Росії підкоритися Тимчасовому уряду і оголосив, що прийме верховну владу лише в разі, якщо народ висловить на те свою волю шляхом всенародного голосування на виборах представників до Установчих зборів, яке повинно було вирішити питання про «спосіб правління» державою.

Однак, 21 березня 1917 року за рішенням виконавчого комітету Петроради і Михайло Олександрович і Микола II з родиною були заарештовані, а влітку — вислані зі столиці. Наступного року, вже після після падіння Тимчасового уряду в результаті Жовтневого перевороту і розгону більшовиками Установчих зборів, великий князь був розстріляний місцевими чекістами 13 червня 1918 року у Пермі, а останній імператор дому Романових разом із сім'єю — через місяць у Єкатеринбурзі.

Генерал Микола Рузський був заарештований більшовиками 11 вересня 1918 року в Єсентуках і через півтора місяця зарізаний після відмови очолити підрозділ Червоної армії. Генерал Алєксєєв, що вільно проживав у Петрограді, після Жовтневої революції був змушений рятуватись втечею на Дон, де разом із генералом Корніловим став організатором Добровольчої армії, разом з якою брав участь у ввійськових походах до жовтня 1918 року, коли у Катеринодарі (нині — Краснодар) помер від запалення легенів. Після падіння Тимчасового уряду Михайло Родзянко також виїхав на Дон, звідки у 1920 році емігрував у Сербію, де помер через чотири роки.

Закінчення Верденcької «м'ясорубки»19 грудня 1916 року перемогою завершилась друга французька наступальна операція під Верденом, завдяки якій закінчилась найдовша в історії людства битва, що тривала 303 дні. Величезні втрати, які сягнули майже мільйона чоловік, практична відсутність тактичного і стратегічного результату дали підстави називати її м'ясорубкою і вважати однією з найбезглуздіших операцій, хоча вона й знаменувала крах німецького стратегічного плану одним рішучим ударом взяти Париж і вивести Францію з війни.

Після ряду кровопролитних боїв 1914-15 років німецьке командування, враховуючи зростаючу перевагу Антанти, спробувало вирішити вислід Першої світової війни на Західному фронті рішучим ударом на вузькій ділянці фронту і 21 лютого 1916 року розпочало потужний наступ на французькі позиції в районі міста Верден. П'ятиразова чисельна перевага забезпечила просування на 6-7 кілометрів і швидку втрату французами практично всіх фортів в укріпрайоні за 220 кілометрів від Парижу.

Перед загрозою виходу супротивника на столицю французи були змушені перекинути під Верден близько 190 тисяч солдатів з інших ділянок фронту, завдяки чому німецький наступ було зупинено. Постійні взаємні обстріли із застосуванням важкої артилерії та снарядів з отруйними газами не давали можливості військам надійно закріпитись на позиціях і до кінця травня французи втратили близько 185 тисяч чоловік, німці - біля 200 тисяч, а сама битва з липня перейшла у фазу затяжного протистояння без яких би то не було значних успіхів з обох боків.Зруйнований Верден після восьми місяців артобстрілів, жовтень 1916 року © Galerie Bilderwelt/Getty Images

Брусиловський прорив росіян на Східному фронті у червні 1916 року та операція Антанти на ріці Сомма в липні змусили німецьке командування вивести з-під Вердена значну частину артилерії, що стало першим стратегічним успіхом французів. Вони продовжували артобстріли, поступово відвойовуючи втрачені навесні позиції, а в жовтні розпочали першу наступальну битву за ключовий форт Дуомон, який був захоплений 24 жовтня. Наступним ударом французи зайняли форт Вукс, що дало можливість їм просунутись більше як на 4 кілометри і вийти на позиції, які супротивники займали 24 лютого.

У Битві під Верденом брали участь майбутні керівники Франції та Німеччини: начальник Генерального штабу Пауль фон Гінденбург у 1925 році став президентом Німеччини, а командуючий Другою армією генерал Філіпп Петен у 1940 році очолив французький колабораціоністський уряд Віші

Друга наступальна битва під Верденом розпочалась 15 грудня і завершилась через два дні втратою німцями стратегічно важливих оборонних позицій біля містечок Вачеровіль, Лувемонті, Хардаумон та Лувмон-Кот-дю-Пуавр. Цей успіх дозволив французам створити неперервний фронт шириною до 3 кілометрів від Безонва до Кот-дю-Пойвре, до 19 грудня 1916 року зайняти всі найважливіші висоти в регіоні і позбавити німецькі війська будь-яких перспектив подальшого наступу.

Загалом битва за Верденом тривала 303 дні і стала найдовшою та однією з найкровопролитніших битв у історії людства - інтенсивні бої на невеликій площі у поєднанні із надзвичайно активним застосуванням артилерії спричинили жахливі умови для військ обох армій, які не мали можливості надійно окопатись, і, як наслідок, - величезних жертв. Підрахунок втрат тривав кілька десятиліть, у подальшому неодноразово уточнювався і станом на 2000 рік вважається, що у Верденській битві французи втратили 377 231 чоловік (з них близько 143 тисяч убитими), а німці - 337 тисяч (біля 162 тисяч убиими), хоча за деякими оцінками кількість жертв з обох боків становить понад мільйон чоловік.